Російсько-українська культурна війна
 | Ця стаття висвітлює поточну подію. |
Російсько-українська культурна війна — процеси у сфері культури в українсько-російських відносинах, що були активовані російською збройною агресією проти України.
Російсько-українське культурне протистояння має давню історію — циркуляри та укази російського уряду та московської церкви щодо заборони вивчення української мови, видання українських книжок з'являлися з 17 століття. До їх числа належать заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха, 1689; Валуєвський циркуляр, 1863; Емський указ, 1876; Указ Миколи II про скасування української преси, 1914; Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР, 1989 тощо.
Політолог Андрій Окара у 2012 році констатував, що образ українця в російському кінематографі змінився — з простуватого і доброзичливого персонажа він перетворився на колабораціоніста і зрадника. Російське кіно нав'язує глядачам негатив по відношенню до України, використовуючи штампи та інші технології впливу. За його словами, подібний образ українців був використаний у фільмах «Белая гвардия», «Матч», «Мы из будущего-2», «Брат-2», «Адмиралъ», серіалі «Автономка» тощо.[1][2]
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
1. Зря они к нам полезли // Донецкий Партизан, 4 березня 2014. |
У червні 2014 року з'явилося повідомлення, що російська влада в окупованому Криму планує змінити дорожні знаки з українською мовою.[3]
- Процес заміни знаків був розпочатий в листопаді 2014 року.[4]
У жовтні 2014 року міністр освіти окупаційної влади Криму Наталія Гончарова повідомила, що в Криму не залишилося жодної школи, де викладання повністю велося б українською мовою.[5]
За звітом ОКГП ООН у вересні 2017 року, в Криму кількість учнів, що навчалися українською мовою, впало з 12 000 у 2013/14 навчальному році до 328 у 2016/17. Кількість українських шкіл зменшилася з семи до однієї, а число українських класів − з 875 до 28. Також зазначається, що до кінця 2014 року українську мову як мову викладання було виключено з університетської освіти в Криму.[6][7][8]
За словами Сергія Жадана, удавання до мови ненависті є показником слабкості позиції та захисною реакцією, що свідчить про неможливість говорити з позиції впевненості.[9]
.. ми, українці [...] не мусимо перепльовувати наших ворогів, себто Російську Федерацію, себто росіян у методах брехні, в методах маніпуляції, в методах фальсифікацій. Ми не починали цю війну. Ми захищаємо свої території. Ми не воюємо на чужих територіях.
Євген Дикий, доброволець Айдару, опублікував відкритий лист як відповідь Насті Станко, у якому говорить, що мова ненависті під час війни є мовою любові до того на чий захист ти став.[10]
.. Для такого випадку також є «стандарт БіБіСі» — це стандарт БіБіСі 1942 року, коли нацистські бомби сипались на Лондон, стандарт передач, сповнених гніву на агресора та гордості за своїх захисників. Подивіться репортажі улюбленого вами БіБіСі тих часів, і ви зрозумієте, як треба висвітлювати СВОЮ війну, війну свого народу за право бути на карті світу — а саме це на кону в російсько-українській війні. […] Настю, зрозумій — нам потрібна мова ненависті, бо лише вона в час війни є мовою кохання. Неможливо любити когось чи щось, і бути вільним від ненависті до того, що їм загрожує, що нищить їх, що заперечує саме їхнє існування. Коли те, що ти любиш, під загрозою — любов без ненависті не варта виїденого яйця ..
Згідно аналізу Наталі Стеблини з Media Sapiens за квітень 2017 року, одеське видання Таймер вирізняється тенденційною вибіркою матеріалів, що створюють негативний образ України та її Збройних сил. Зокрема, українські військові з’являлися в текстах Таймера виключно як фігуранти кримінальних справ, найчастіше — вбивств мирних мешканців або товаришів по службі.[11]
Тетяна Кузнєцова з Detector Media у аналізі за червень 2017 відмітила, що одеське видання Таймер використовує елементи мови ворожнечі, наявні у цитатах героїв матеріалів. Негативно оцінні вислови героїв персоніфікують їх як чужих, підкреслюють їхню агресію та ворожу сутність, налаштовує читача на негативність матеріалу.[12]
За оцінкою Віталія Портникова у 2017 році, російські ЗМІ три роки підряд готують матеріали про Україну як одні з головних новин.[13]
- Іван Дзюба, Україна-Росія: протистояння чи діалог культур? [Архівовано 30 вересня 2017 у Wayback Machine.] // К., 2001
- ↑ : Политолог: Образ украинца в российском кино меняется (обн.). Українська правда - Блоги. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- ↑ Политолог: Образ украинца в российском кино меняется. Росбалт. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- ↑ ТСН (24 червня 2014), У Криму приберуть дорожні знаки українською та англійською мовами, процитовано 28 вересня 2017
- ↑ У Криму з помпою почали замінювати українські дорожні знаки на російські. www.depo.ua. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- ↑ У Криму закрили всі україномовні школи. espreso.tv. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- ↑ В окупованому Криму кількість українських шкіл скоротилась в 6 разів. espreso.tv. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- ↑ OHCHR | UN report details grave human rights violations in Russian-occupied Crimea. www.ohchr.org (амер.). Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- ↑ В окупованому Криму різко скоротилася кількість учнів, які навчаються українською мовою - ООН (укр.). Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- ↑ Сергій Жадан: Мова ненависті — це мова слабаків. osvita.mediasapiens.ua. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- ↑ Євген Дикий: Мова ненависті та кохання. Общество (рос.). Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- ↑ Як навчити читачів боятися українських військових, або Майстер-клас про пропаганду від одеського видання «Таймер». osvita.mediasapiens.ua. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- ↑ Мова ненависті в регіонах: сучасні «надбання» в одеських медіа. detector.media (укр.). Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- ↑ Российские медиа и Украина. Радио Свобода. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- Яна Люшневська, Українсько-російська культурна війна [Архівовано 11 лютого 2016 у Wayback Machine.] // BBC Україна, 6 серпня 2015
- Дмитро Полюхович, «Попаданці» проти України [Архівовано 28 вересня 2017 у Wayback Machine.] // zbruc.eu, 21.01.2015
- Иннокентий Малкиэль, Фашизм как искусство, или как эстетика Третьего Рейха ложится в основу «Русского мира» [Архівовано 28 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Открытая Россия, 18 травня 2017
- Павло Казарін, Віртуальний Степан Бандера [Архівовано 29 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Українська правда, 22 вересня 2017
- Юрий Гудыменко, Плюс бандеризация всей страны [Архівовано 28 вересня 2017 у Wayback Machine.] // petrimazepa, 28.09.2017
- Ірина Кириченко, Україна—Росія: нервова любов, нерівна ненависть // Дзеркало тижня, 3 жовтня 2014
|
Це незавершена стаття про культуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про війну. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
